Міастенія є одним із найбільш складних для діагностики автоімунних неврологічних захворювань, оскільки її клінічні прояви можуть імітувати інші патологічні стани: від інсульту й ендокринних порушень до психоемоційного виснаження чи хронічної втоми. Важливо опанувати сучасні підходи до діагностики, щоб своєчасно розпізнати недугу і запобігти розвитку життєво небезпечних ускладнень, зокрема міастенічного кризу, а також забезпечити пацієнту стабільний контроль симптомів і належну якість життя.

Особливе значення у веденні хворих з міастенією має призначення препаратів-тригерів, зокрема певних антибіотиків, β-блокаторів, магнію чи інших засобів, здатних провокувати загострення.

На цьому заході ви дізнаєтеся про патогенез міастенії, клінічні особливості й алгоритми діагностики. Ви розглянете її клінічні прояви, шкали оцінювання тяжкості стану (QMG, MG-ADL, FSS), роль визначення антитіл, електроміографії та візуалізації тимусу. Крім того, ви розберете сучасну терапевтичну стратегію: симптоматичне лікування, імуносупресивну терапію, використання біологічних препаратів, плазмаферез, внутрішньовенний імуноглобулін і тимектомію. Ви дізнаєтеся, як діяти у разі загострень, кризових станів та складних клінічних ситуацій, зокрема вагітності й підготовки до оперативних втручань.

Після навчання ви зможете впевнено проводити діагностику міастенії, правильно оцінювати ризики загострення, підбирати ефективну терапію та організовувати довготривалий супровід пацієнта.

• •

  Актуальність міастенії. Сучасні уявлення про етіологію та патогенез.

• •

  Клінічна діагностика: типові симптоми, проби, класифікація MGFA.

• •

  Сучасні шкали й опитувальники в менеджменті пацієнтів з міастенією (алгоритми застосування шкал QMG, MG- ADL, FSS).

• •

  Параклінічна діагностика: діагностична й практична роль антитіла, ЕМГ, візуалізація тимусу.

• •

  Диференційна діагностика з іншими нервово-м’язовими хворобами.

• •

  Сучасна парадигма та практичні алгоритми лікування міастенії:

• •

  симптоматична терапія;

• •

  хворобо-модифікувальне лікування (імуносупресанти, біологічні препарати);

• •

  короткострокова терапія (роль плазмаферезу та внутрішньовенного імуноглобуліну);

• •

  хірургічне втручання (тимектомія).

• •

  Менеджмент загострень та криз.

• •

  Довгострокове ведення пацієнта: моніторинг, профілактика, особливі стани.

• •

  Клінічні кейси.

• •

  Відповіді на запитання.