Фармакорезистентна депресія – один із найскладніших клінічних викликів у психіатричній практиці. Коли на стандартні терапевтичні схеми немає відповіді, виникає потреба у глибокому клінічному аналізі та перегляді стратегічного підходу до лікування. Недостатнє розуміння механізмів резистентності призводить до повторних неефективних курсів, зниження прихильності до лікування, хронізації депресивного розладу та підвищення суїцидальних ризиків.

На цьому заході ви розглянете принципи верифікації істинної та псевдорезистентності, диференційної діагностики, зважаючи на біполярний спектр, тривожні й соматичні розлади, а також оцінювання адекватності попередньої терапії. Ви дізнаєтеся про сучасні стратегії фармакологічної оптимізації та підсилення лікування і про роль нейромодуляційних методів та біомаркерів як інструментів персоналізованого підходу в тяжких клінічних випадках.

Після навчання ви зможете аргументовано ухвалювати рішення щодо подальшої тактики лікування, своєчасно змінювати або підсилювати терапію, уникати діагностичних і терапевтичних помилок та залишатися в межах доказових і юридично безпечних алгоритмів.

• •

  1. Верифікація резистентності: клінічна точність та діагностична гігієна

• •

  Ретельне оцінювання терапевтичної історії пацієнта з аналізом достатності дози, тривалості лікування, прихильності й наявності терапевтичного вікна

• •

  Диференціація істинної та псевдорезистентності з обов’язковим виключенням біполярного спектра, генералізованої тривоги, соматичних розладів, ендокринних дисфункцій та факторів, що знижують біодоступність ліків

• •

  Використання валідованих шкал оцінювання депресивної симптоматики для стандартизації спостереження й уникнення суб’єктивних діагностичних похибок

• •

  2. Фармакологічна оптимізація: стратегічна ескалація та науково обґрунтоване підсилення

• •

  Послідовна зміна класів антидепресантів відповідно до механізму дії, профілю переносимості та фармакодинамічної специфіки: від селективних серотонінергічних засобів до препаратів норадренергічно‑серотонінергічної й трициклічної груп

• •

  Ефективні моделі підсилення: додавання солей літію, сучасних атипових антипсихотичних засобів, ламотриджину та гормональних коректорів

• •

  Прецизійні технології: генетичний аналіз системи цитохрому P450, терапевтичний моніторинг концентрацій препаратів, використання біомаркерів токсичності й недостатнього метаболізму

• •

  3. Біологічна терапія та нейромодуляція: сучасні можливості впливу на нейрональні мережі

• •

  Таргетована транскраніальна магнітна стимуляція з персоналізованими параметрами, заснованими на функціональних зонах префронтальної кори та індивідуальних патернах нейрональної активності

• •

  Електросудомна терапія як високоефективний метод лікування тяжких, психотичних чи суїцидальних форм депресії, застосований у контрольованих та безпечних протоколах

• •

  Прогресивні інтервенції: глутаматергічна терапія кетаміном/ескетаміном, стимуляція блудного нерва, новітні нейроендокринні підходи з модуляцією соціально‑емоційних систем

• •

  4. Психотерапевтична синергія: когнітивна гнучкість та нейропластичність

• •

  Когнітивно‑поведінкові інтервенції, спрямовані на деконструкцію дисфункційних переконань, розвиток когнітивної пластичності й подолання поведінкового виснаження

• •

  Практики уважності та усвідомленості як методи довготривалого запобігання рецидивам, що посилюють нейрональну відновлюваність та покращують емоційний гомеостаз

• •

  Формування комбінованих протоколів лікування, де психотерапія не конкурує з фармакологією, а значно підвищує її ефективність

• •

  5. Біомаркери та персоналізована прогностика: майбутнє в сучасній практиці

• •

  Нейровізуалізаційні маркери: знижена активність дорсолатеральної префронтальної кори, гіперактивність мигдалини, дисфункція мережі пасивного режиму мозку як орієнтири для вибору терапевтичного впливу

• •

  Запальні та нейротрофічні маркери (С‑реактивний білок, інтерлейкін‑6, нейротрофічний фактор мозку) як предиктори відповіді на антидепресанти й потенційні мішені для індивідуалізації лікування

• •

  Використання алгоритмів прогнозування і стратифікації пацієнтів для вибору найбільш ефективного методу з мінімізацією ризику небажаних ефектів і клінічного виснаження лікаря

• •

  6. Відповіді на запитання учасників